Из истории Пасхи

ПасхаВ мі­фах та пе­ре­ка­зах різ­них на­ро­дів сві­ту зус­трі­ча­єть­ся об­раз «кос­міч­но­го» яй­ця, з яко­го ви­ник Всес­віт або на­ро­див­ся Той, хто ство­рив жит­тя на Зем­лі. Так, нап­рик­лад, у Схід­ній фі­ло­со­фії кос­мо­го­нії ми зус­трі­ча­є­мо об­ра­зи твор­ців су­що­го жит­тя у по­до­бі Прад­жа­па­ті та Брах­ми, які з’яви­ли­ся з яй­ця. У ба­га­тьох слов’янсь­ких ві­ру­ван­нях яй­це теж вис­ту­пає про­об­ра­зом Кос­мо­су, При­ро­ди, нав­ко­лиш­ньо­го сві­ту. При цьо­му, шка­ра­лу­па яй­ця уо­соб­лю­єть­ся з не­бом, плів­ка — з хма­ра­ми, бі­лок — з во­дою, а жов­ток вва­жа­єть­ся пло­дю­чою зем­лею.

Ідея «кос­міч­но­го яй­ця» зус­трі­ча­єть­ся ще в ке­ра­міч­них ви­ро­бах три­піль­ської куль­ту­ри, яка, за свід­чен­ням ар­хе­о­ло­гів, пе­ре­дує куль­ту­рі Ста­ро­дав­ньо­го Єгип­ту з її віч­ни­ми пі­ра­мі­да­ми та шу­мер­ській ци­ві­лі­за­ції Ме­жи­річ­чя з ди­во­виж­ни­ми знан­ня­ми про сві­то­бу­до­ву, Со­няч­ні та Мі­сяч­ні ци­кли, кос­міч­ні від­ста­ні між не­бес­ни­ми ті­ла­ми то­що. Так от, три­піль­ці зоб­ра­жа­ли яй­це по­ді­ле­ним нав­піл або зна­ком змія (бо­жес­тва зем­лі чо­ло­ві­чо­го ро­ду, ана­ло­гіч­но­го спер­ма­то­зо­ї­ду), або зна­ком сос­но­вої гі­лоч­ки, яка роз­ді­ляє два сві­ти — жи­ве і мер­тве. Са­ме ж яй­це уо­соб­лює жі­но­че на­ча­ло і є сим­во­лом без­смер­тя. Мож­ли­во, ще за тих пра­дав­ніх ча­сів ви­ник­ла за­гад­ка-про­роц­тво про те, що «Жи­ве ро­дить мер­тве, а мер­тве ро­дить жи­ве», де ма­ють­ся на ува­зі «Кур­ка і Яй­це».

З ча­сом ідея сим­во­лі­за­ції яй­ця на­бу­ла двох ос­нов­них форм уо­соб­лен­ня — більш прос­тої по­бу­то­вої КРА­ШАН­КИ та міс­ти­ко-­сим­во­ліч­ної, ет­но-­фоль­кльор­ної, об­ря­до­вої ПИ­САН­КИ.

Кра­шан­ки — кру­то зва­ре­ні ку­ря­чі яй­ця, за­фар­бо­ва­ні в один з ко­льо­рів: чер­во­ний, жов­тий, зе­ле­ний, си­ній, фі­о­ле­то­вий та чор­ний. Їх вжи­ва­ють до їжі, ко­ли роз­гов­ля­ють­ся на Ве­лик­день і ви­ко­рис­то­ву­ють у ве­ли­код­ніх за­ба­вах та іг­рах.

Пи­сан­ки — си­рі яй­ця, на спе­ці­аль­но об­роб­ле­ну шка­ра­лу­пу яких на­не­се­ні сим­во­ліч­ні зна­ки, ма­люн­ки, зоб­ра­жен­ня, що ви­ко­на­ні од­ним або кіль­ко­ма ка­но­ні­зо­ва­ни­ми цер­квою ко­льо­ра­ми.

Ле­ген­ди роз­по­ві­да­ють, що зви­чай фар­бу­ва­ти яй­ця (ство­рю­ва­ти кра­шан­ки) за­по­чат­ку­ва­ла Ма­рія Маг­да­ли­на. Во­на об­хо­ди­ла різ­ні міс­та і про­по­ві­ду­ва­ла ві­ру в Бо­га та в чу­до Свя­то­го Вос­к-ре­сін­ня Ісу­са Хрис­та. Діс­тав­шись Ри­му, во­на прий­шла до ім­пе­ра­то­ра Ті­бе­рія і по­да­ла йо­му бі­ле яй­це зі сло­ва­ми: «Хрис­тос Вос­крес!» Той у від­по­відь роз­смі­яв­ся і ска­зав: «Це так са­мо не­мож­ли­во, як і те, що це бі­ле яй­це рап­том ста­не чер­во­ним». І тут ста­ло­ся ди­во! В ту ж мить яй­це в йо­го ру­ках по­чер­во­ні­ло.

А ось в Ки­їв­ській об­лас­ті по­бу­тує ін­ша ле­ген­да. Ка­жуть, ко­ли Ісус Хрис­тос ра­зом із свя­тим Пет­ром хо­ди­ли по різ­них кра­ях, то в од­но­му міс­ці фа­ри­сеї за­ки­да­ли їх ка­мін­ням і груд­ка­ми зем­лі. Та як тіль­ки тор­кав­ся ка­мінь ті­ла Ісу­са, від­ра­зу пе­рет­во­рю­вав­ся на пи­сан­ку, а як груд­ка влу­ча­ла — пе­рет­во­рю­ва­ла­ся на кра­шан­ку. Свя­тий Пет­ро поз­би­рав усе те, а по­тім роз­дав лю­дям, які їх ві­та­ли. З то­го ча­су й по­чав­ся зви­чай го­ту­ва­ти пи­сан­ки та кра­шан­ки і ді­ли­ти­ся ни­ми з ві­рую­чи­ми.

А вза­га­лі, яй­це уо­соб­лює со­бою чу­до Вос­кре­сін­ня із мер­твих, а чер­во­ний ко­лір сим­во­лі­зує спа­си­тель­ну кров Гос­по­да. Але у різ­них на­ро­дів іс­ну­ють свої тра­ди­ції сто­сов­но ко­льо­ру і ри­ту­а­лу при­го­ту­ван­ня кра­ша­нок. Так, по­ля­ки на­да­ють пе­ре­ва­гу чер­во­но­му ко­льо­ру кра­ша­нок, хрис­ти­я­ни Стам­бу­ла — жов­то­му, авс­тра­лій­ці — зе­ле­но­му. В Ту­реч­чи­ні прий­ня­то ва­ри­ти і фар­бу­ва­ти кра­ша­нки в Чис­тий Чет­вер, щоб дов­ше збе­рі­га­ли­ся. В Єв­ро­пі їх го­ту­ють в су­бо­ту, на­пе­ре­дод­ні Ве­ли­ко­дня. За зви­ча­єм кра­шан­ки вик­ла­да­ють на щой­но про­рос­лу зе­лень вів­са або пше­ни­ці.

Тор­жес­тво свя­та Вос­кре­сін­ня Хрис­то­во­го про­дов­жу­єть­ся в об­ря­ді ос­вя­чен­ня пас­халь­ної їжі і роз­го­він­ня. Вжи­ва­ти стра­ви по­чи­на­ють ли­ше піс­ля їх ос­вя­чен­ня. Для цьо­го час­ти­ну від кож­ної стра­ви скла­да­ють у пле­те­ний ко­шик і при­но­сять до цер­кви. Піс­ля за­кін­чен­ня пас­халь­ної лі­тур­гії свя­ще­ник ви­хо­дить у прит­вір хра­му і чи­тає спо­чат­ку мо­лит­ву на бла­гос­ло­вен­ня м’яс­но­го їст­ва, а по­тім — мо­лит­ву на бла­гос­ло­вен­ня си­ру та яєць. Про­чи­тав­ши мо­лит­ви, свя­ще­ник під пас­халь­ні піс­нес­пі­ви ос­вя­чує їх кроп­лен­ням свя­тою во­дою і ві­тає лю­дей сло­ва­ми: «Хрис­тос Вос­крес!»

Пе­ред чи­тан­ням свя­ще­ни­ком мо­ли­тов ві­ру­ю­чі роз­кри­ва­ють свої ко­ши­ки, став­лять у них свіч­ки, мо­лять­ся за бла­гос­ло­вен­ня і дя­ку­ють Гос­по­ду за нас­тан­ня Ве­ли­код­ньо­го тор­жес­тва. Піс­ля об­ря­ду ос­вя­чен­ня лю­ди по­вер­та­ють­ся до­до­му і сім’я по­чи­нає роз­гов­ля­ти­ся ос­вя­че­ни­ми стра­ва­ми. Пе­ред прий­нят­тям їжі не­об­хід­но про­чи­та­ти мо­лит­ву От­че наш:

От­че наш, Іже єси на не­бе­сах!

Да свя­тить­ся ім’я Твоє,

да прий­де Царс­тво Твоє,

да бу­де во­ля Твоя

як на не­бе­сах, так і на зем­лі.

Хліб наш на­сущ­ний дай нам,

і прос­ти нам бор­ги на­ші,

як і ми про­ща­є­мо бор­жни­кам на­шим;

і не вве­ди нас у зва­бу,

і за­хис­ти нас від лу­ка­во­го.

Амінь!

Піс­ля прий­нят­тя їжі ба­жа­но про­ка­за­ти та­ку мо­лит­ву:
Дя­ку­є­мо То­бі, Хрис­те Бо­же наш,
що вдо­воль­нив нас
тво­ї­ми зем­ни­ми бла­га­ми;
не ли­шай нас Не­бес­но­го Царс­тва Тво­го.
Прий­ди до нас і вря­туй нас.

Що сто­су­єть­ся пи­са­нок, то пов’яза­ний з ни­ми ри­ту­ал на­ба­га­то склад­ні­ший. Тра­ди­ція пи­са­нок тіс­но пов’яза­на з на­род­ни­ми тра­ди­ці­я­ми пев­ної міс­це­вос­ті і со­няч­ним ка­лен­да­рем. По­чи­на­єть­ся ри­ту­ал ві­тан­ням дня зи­мо­во­го Сон­це­сто­ян­ня, піс­ля яко­го день стає дов­шим за ніч — світ­ло пе­ре­ма­гає тем­ря­ву.
Ве­ли­код­ні свя­та ду­же сим­во­ліч­ні — це і пе­ре­мо­га сон­ця над тем­ря­вою, і жит­тя над смер­тю, і вес­ни над зи­мою. І уо­соб­лен­ням усьо­го ви­щез­га­да­но­го вис­ту­пає пи­сан­ка. Сам про­цес пи­сан­ня яй­ця є до пев­ної мі­ри об­ря­дом, що по­чи­на­єть­ся в Чис­тий чет­вер. Тут при­сут­ні віск, во­гонь, фар­би, мо­лит­ва і, особ­ли­во, во­да для при­го­ту­ван­ня фарб і оми­ван­ня яєць. Ра­ні­ше пи­сан­ка­рі бра­ли ли­ше так зва­ну «не­по­ча­ту» во­ду з дже­ре­ла. ЇЇ на­би­ра­ли ра­но-­вран­ці, нес­ли не по­вер­та­ю­чись на­зад чи по бо­ках ні ті­лом, ні го­ло­вою, на­віть при зус­трі­чі із зна­йо­ми­ми не ма­ли пра­ва ві­та­тись чи всту­па­ти у роз­мо­ву.
Пи­сан­ки різ­них ре­гі­о­нів Ук­ра­ї­ни ма­ють свої ха­рак­тер­ні особ­ли­вос­ті: у пів­ніч­них ре­гі­о­нах пи­сан­ки пе­ре­важ­но ма­ють ге­о­мет­рич­ні ма­люн­ки і по­єд­нан­ня чер­во­но­го та бі­ло­го ко­льо­рів; у цен­траль­них об­лас­тях пе­ре­ва­жа­ють рос­лин­ні мо­ти­ви та жов­то-­зе­ле­ні ко­льо­ри; пів­ден­ні краї ви­ко­рис­то­ву­ють склад­ні фі­гу­ро-­фор­мо-­по­єд­нан­ня та яск­ра­вість ко­льо­ро­вої га­ми. На­у­ков­ці на­віть ство­ри­ли сво­є­рід­ну кла­си­фі­ка­цію роз­пи­су пи­са­нок, наз­би­ра­ли ко­лек­ції, вис­та­ви­ли в му­зе­ях. В му­зеї іс­то­рії ще в до­ре­во­лю­цій­но­му Ки­є­ві бу­ла най­біль­ша в Єв­ро­пі ко­лек­ція пи­са­нок, яка на­ра­хо­ву­ва­ла близь­ко се­ми ти­сяч ек­зем­пля­рів. В на­ші ча­си най­пов­ні­ша і най­біль­ша ко­лек­ція пи­са­нок збе­рі­га­єть­ся в Ко­ло­мий­сько­му му­зеї пи­сан­карс­тва в Іва­но-­Фран­ків­ській об­лас­ті.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *